Перегляд вихідного коду сторінки Насім Ніколас Талеб/протистояння двох систем

[https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:Z_SDyu_bB-AJ:https://nv.ua/ukr/opinion/recommends/slabkiy-putin-bilshe-ne-putin-nassim-taleb-pro-te-shcho-zruynuye-rosiyu-ostanni-novini-50240918.html&cd=1&hl=en&ct=clnk&gl=ph Переклад НВ]

«Не можна дати Путіну відкусити навіть палець». Відомий американський філософ Нассім Талеб — про те, що остаточно зруйнує Росію
11 травня, 14:05
ЕКСКЛЮЗИВ НВ
Поділитися:
Нассім Талеб: Як Росія може увійти в сучасний світ? Тільки якщо вона розпадеться на окремі утворення (Фото:grupobcc.com)
Нассім Талеб: Як Росія може увійти в сучасний світ? Тільки якщо вона розпадеться на окремі утворення (Фото:grupobcc.com)

Автор: Нассім Талеб
Війна в Україні — це протистояння двох систем, до чого воно призведе? Про це пише американський філософ та публіцист Нассім Талеб у своїй колонці для medium.com.

Наступальний та оборонний націоналізм

Поточна війна показує згубну плутанину серед росіян та їх прихильників, у розумінні держави як нації в етнічному сенсі та держави як адміністративної одиниці.

Держава, яка хоче заснувати свою легітимність на культурній єдності, приречена на ворожість інших. Громадянин франкомовної Швейцарії, хоч і культурно пов’язаний зі своєю мовою, не прагне належати Франції, і Франція не намагається під цим приводом вторгнутися у франкомовну Швейцарію. Крім того, національна ідентичність може швидко змінюватися: у франкомовних бельгійців інша ідентичність, ніж у французів.

ВІДЕО ДНЯ
Сама Франція пройшла через операцію внутрішнього колоніалізму, щоб знищити провансальську, лангедокську, пікардійську, савойську, бретонську та інші культури та викорінити їхні мови під егідою централізованої ідентичності. Національність ніколи не визначена та не зафіксована; на відміну від адміністративної одиниці.

Культурна єдність може мати сенс, але тільки, на мій погляд, у формі чогось редукованого, такого як місто-держава — я навіть сказав би, що тільки в цьому випадку держава добре працює. У цьому випадку націоналізм має оборонний характер — каталонський, баскський чи християнський ліванський, — але у разі такої великої держави, як Росія, націоналізм стає наступальним.

Зверніть увагу, що за Pax Romana (Римського світу) або Pax Ottomana (Османського світу) не було великих держав, а були міста-держави, об'єднані в імперію, чия роль була віддаленою. Але буває нежорстко закріплена імперія та жорстка національна держава, подібна до імперії, саме останнє представлено Росією.

Координація за типом захисту мафіозних босів

Імперських моделей зараз дві: або важка модель, як у Росії, або координація держав за моделлю НАТО. Подивимося, хто з них вийде переможцем із нинішнього конфлікту. Ця війна — не просто протистояння України та Росії, це протистояння двох систем, однієї сучасної, децентралізованої та мультицефальної, іншої архаїчної, централізованої та автокефальної. Україна хоче належати до ліберальної системи: будучи слов’яномовною, як і Польща, вона хоче бути частиною Заходу.

Якщо ви дасте Путіну відкусити бодай один палець, він виграє війну
Що ми називаємо Заходом?

Те, що ми називаємо «Заходом» — це не духовне утворення, а насамперед адміністративна система. Це не етногеографічний ансамбль, а правова та інституційна система: до неї входять Японія, Південна Корея, Тайвань.

Захід змішує таласократичний фінікійський світ мережевої торгівлі та світ Адама Сміта, заснований на індивідуальних правах і свободі здійснювати угоди в умовах соціального прогресу. У Сполучених Штатах різниця між демократами та республіканцями незначна, якщо дивитися на неї з іншого століття. Обидві сторони хочуть соціального прогресу, але з різною швидкістю зростання.

З іншого боку, націоналізм вимагає всемогутньої централізованої — гірше, гегелівської — держави, яка курирує культурне життя, щоб відсіювати індивідуальні варіації.

Читайте також:
Марія Золкіна
Марія Золкіна
Останній Путін
Націоналізм часто пов’язують із духовним виміром — представленим у Солженіцина та Московського патріарха через російсько-слов'яно-православну модель, що мене як православного жахає. Більше того, ця уявна близькість між Україною та Росією є сумнівною: Крим був російським з часів Катерини II, і Сталін русифікував його, провівши зачистки та депортувавши кримських татар. Легко сказати, що Україна — це душа Росії, бо вона походить від Київської Русі, але з тим самим успіхом можна сказати, що це Золота Орда синів Чингісхана.

І навіть якби духовно Україна була частиною Росії, це не означало б, що українці не мали права приєднатися до західної системи. Емоційно вони можуть бути слов’янами, але адміністративно організовані за західною системою та захищені у військовому відношенні союзом між західниками, до якого, нагадаю, входить навіть Туреччина. Цього не можуть зрозуміти ні Путін, ні деякі фахівці з міжнародних відносин, яких іноді називають «реалістами» — я маю на увазі, наприклад, Джона Міршаймера.

Держави проти окремих осіб

Ці недбалі мислителі, такі як Міршаймер та йому подібні, плутають держави з індивідуальними інтересами. Вони вважають, що існує тільки баланс сил між державами — для Міршаймера Путін лише реагує на неправомірне, як він вважає, просування Заходу на їх території. Але реальність зовсім інша: українці хочуть бути частиною того, що я назвав би міжнародним «доброзичливим» порядком, який добре працює, тому що він саморегульований і де баланс сил може існувати, але залишатися нешкідливим. Путін і «реалісти» належать не тому віку, вони не мислять ні системами, ні особистостями. Вони страждають від того, що я називаю «вестфальським синдромом» — уречевлення станів як природних і фіксованих платонічних сутностей (…)

Механізм виправлення помилок

Стабільна система вимагає децентралізованої та мультицефальної організації, яка дозволяє виправляти помилки та уникати згубних наслідків певних ризиків, обмежуючи їх локальним рівнем. Після війни 1918 року французи зруйнували Сирію, централізувавши її. І навпаки, коли була сформована нова Німеччина, французи наполягали на тому, щоб вона була федеративною, вважаючи, що це її послабить. Втративши центр ваги, Німеччина думала вже не про війну, а про заробляння… грошей. Олія, виявляється, працює краще, ніж зброя. Німеччина стала економічною державою завдяки федералізму і це здається природним, оскільки до приходу до влади Пруссії вона провела свою історію у вигляді роздроблених держав.

Для Росії такий децентралізований устрій був би неможливим: якщо скинути баласт, то вона відразу ж опиниться перед відділенням 20 дрібних держав — Чечні, Інгушетії, Башкирії… Тому вона закручує гайки в інший бік.

Читайте також:
Дайан Френсіс
Дайан Френсіс
Світ став небезпечнішим. Чи застосує Путін ядерну зброю?
Західний світ цікавий, тому що це багатоголова модель, яка існує на основі договорів, що допускають регіональну автономію при глобальній координації. Росія — автокефальна система, яка мислить лише балансом сил. Подивіться на Захід: чи там є центр? Ні. Якби він був, він був би сьогодні у Києві. Якщо ви хочете знищити Захід, скільки вам потрібно бомб? Якщо ви зруйнуєте Вашингтон, Лондон та Париж залишаться. А от якщо зруйнувати палац, де сидить Путін, це зовсім інша справа.

Стабільність децентралізованої системи набагато вища, ніж у централізованої системи. Тому я приємно вражений реакцією західного світу, яка була виражена так органічно. Я думав, що Захід не може протистояти Путіну, тому що боротьба між автократом та службовцями мені заздалегідь здавалася програною, але, схоже, сукупність наших дій починає давати плоди. ( …)

Як Росія може увійти до сучасного світу?

Тільки якщо вона розпадеться на окремі утворення. Деякі російські групи завжди були ірредентистами: козаки, кулаки (місцеві селяни) і сибіряки. Є також багато меншин. У більш широкому сенсі, через цей вестфальський комплекс забувається, що росіяни не обов’язково мають ті ж інтереси, що й Росія. Національні інтереси — це абстрактні речі, і врешті-решт люди вірять у них, навіть якщо вони суперечать інтересам населення, яке вони охоплюють (…).

Я не проти сучасності; я за її покращення

Сучасна ліберальна система припускається помилок, так. Але коли я критикую її, я прагну її не зруйнувати, а покращити. І це хороша система, бо вона самокоректується. Я критикую наївні інтервенції Заходу, бо думаю про їхні наслідки: я був проти війни в Іраку і досвід виправдав мої побоювання. Я проти втручання в Сирію, тому що, якщо ми позбудемося Асада, ми не знаємо, хто його замінить. Я нічого не маю проти Brexit, тому що якщо британці хочуть бути частиною нашої системи, не залежачи від брюссельських бюрократів, це їхнє право.

Проблема, пов’язана з доброякісною системою, подібною до нашої, полягає в її прозорості, яка викликає спотворення сприйняття: Токвіль розумів, що рівність здається тим сильнішою, чим вона менша; так само система здається ще більш нефункціональною, коли вона прозора. Звідси мої нападки на когось на зразок Едварда Сноудена та його поплічників, які використовують цей парадокс для нападу на Захід на користь російських змовників. (.)

Довгий мир

Ми не чекали цієї війни, щоб зрозуміти, що Пінкер помилявся щодо занепаду насильства. Немає такого поняття, як «Довгий мир», в основному тому, що минуле не було таким жорстоким, як стверджує Пінкер. Ми з колегами спростували розрахунки Пінкера у нашому дослідженні. Його помилки відбуваються, зокрема, через те, що деякі дані, які він використовує, завищують кількість загиблих у минулих конфліктах. Пінкер хоче відігравати роль зберігача сучасної ліберальної думки, але це американське BHL (лібертіанство кровоточивого серця): він нічого не знає про свій предмет.

Більше того, ця війна показує, що державі достатньо мати ядерну зброю, щоб спричинити катастрофу. Однак у сучасному світі лідеру неприйнятно завойовувати чужу територію лише тому, що має атомну бомбу. Цей принцип має бути зруйнований.

Що підводить нас до наступного ризику, Китаю. Звичайно, він не такий далекий від сучасного світу, як Росія, і комерційно тісно пов’язаний із Заходом. Але у ньому є й імперські тенденції. Тому найкраще було б, якби і він розпався, щоб вирватися з-під ярма Пекіна. Тайвань і Гонконг випереджають Китай, тож зверніть краще увагу на них.

Росія поділена

Ми маємо дозволити їй розділитися! Якщо центральний режим ослабне, буде потяг до автономії. Ліберальна модель несумісна з цим імперіалізмом, і Росія неспроможна вижити без централізації.

Завершення української війни

Якщо ви дасте Путіну відкусити бодай один палець, він виграє війну. Тому керівництво Росії має бути приниженим, і єдиний вихід для нього — відступ. Нам потрібне повторення російсько-японської війни 1905 року. У цьому випадку Путіна буде повалено зсередини, тому що історично склалося так, що люди, які підтримують автократію, не люблять слабких. Слабкий Путін більше не Путін, як не був би Трампом і милий, тактовний та вдумливий Трамп. Щоб усе це тривало, знадобиться багато простого, щоб підживлювати оповідь — і якщо простаки почнуть сумніватися в історії, це буде початком кінця.


[[en: Nassim Nicholas Taleb/A Clash of Two Systems]]
[[fr: Nassim Nicholas Taleb/Confrontation entre deux systèmes]]
[[ru: Нассим Николас Талеб/Столкновение двух систем]]